- «Матриця» – пісня про Вас?
- Всі мої пісні – про мене, бо вони з мене зроблені. Свого часу фільм «Матриця» дуже мене захопив, звичайно, не стріляниною і спецефектами (хоч бойовики я теж люблю, правда, любов ця дещо специфічна, от як «любов» Умберто Еко до романів про Джеймса Бонда). Сюжет фільму мало не дослівно відтворює гностичний міф про падіння духу в земний світ, де він потрапляє під владу сил пітьми, забуваючи про своє високе походження та про ту місію, яку мав би виконати. Пробуджує його поклик із істинної батьківщини (у фільмі це Морфей, що розкриває Нео справжній стан речей). Ну, і так далі, можна провести купу подібних паралелей, навряд чи вповні усвідомлених творцями фільму, бо тут ідеться радше про самовиявлення архетипу і притаманного архетипам знання. Поза тим, фільм містить чимало ємких концептів диґітальної культури, які, ясна річ, значно ефективніше за архаїчну поняттєву сітку гностичних міфів надаються для опису сучасних політичних і соціальних реалій. От, скажімо, Микола Рябчук охоче послуговується образом Матриці, що глюконула, у політологічній статті «Збій програми». Між іншим, мене завжди дивувало, чому в масовому сприйнятті мій образ анахорета неодмінно пов’язувався з явно анахронічним образом Сковороди або там якогось «толстовця». І нікому не спадало на думку провести аналогії між моїм відстороненим способом життя – та способом життя хакера, ось хоча б і такого, як Нео з «Матриці». Може, я занадто добре замаскував власну IP-адресу (їх у мене, признаюся, не одна, як і личить кожному порядному хакеру) – а може, справа в надто інерційному мисленні публіки.
