Віджет

Випробовую віджет до Opera 10 (beta). Загалом вона мені дуже подобається, хоча трапляються деякі баґи.

Сейм

А отак Сейм виглядає навесні.

Келія Чайної Троянди. Робочий стіл

Стаття про мою творчість

«Вірш «Вона» з плином часу перетворився на своєрідну творчу візитку Костянтина Москальця. Покладений на музику, цей вірш здобув надзвичайну популярність, особливо серед молодіжної аудиторії. Однак «Вона» — це не лишень історія того етапу розвитку української естради, коли ще все було відносно чесно та справедливо, коли ще не був сформований український шоу-бізнес з відповідними законами зіркоробства, розвинутими технічними можливостями «підтримки» голосу; коли важило більше на індивідуальному таланті та здібностях виконавців. Текст пісні також передає прикмети соціально-культурного часу кінця 1980-х: напівбогемна тусовка однодумців, котрі п’ють «дешеве вино», співають та розмовляють про прекрасне; «русифіковані міста», до яких усі будуть змушені повернутися, тощо.

Але й не тільки це. Було б суттєвим спрощенням зводити усе тут до історії нещасливого кохання, де постає такий знайомий мотив «не судилося» — чи то дівчина не відповідає на хлопцеві залицяння, чи то безсердечна доля розводить їх у різні боки. Справді, любовний мотив закладає фундамент тексту, однак звична love story набуває тут чіткої проекції у трансцендентне, локальна життєва подія екстраполюється в універсальні буттєві виміри».

Читати повністю

Харків, 13 березня

Спеціальні гості – Тарас Чубай, Місько Барбара, Росава.

Літо назавжди – повільніший варіант

Літо назавжди

Тиша насправді

Вже другий день у Келії. Неземна тиша, від якої повністю відвик за три
місяці сновигання планетою людей. Жодних новин, табуйований Інтернет,
відсутній зомбоящик, вимкнене радіо. Тільки краплі мряки на
довжелезних соснових голках.

Зима в Матіївці

Новий Рік у Келії Чайної Троянди

Наталка Зубрицька розмовляє з Костем Москальцем

- «Матриця» – пісня про Вас?

- Всі мої пісні – про мене, бо вони з мене зроблені. Свого часу фільм «Матриця» дуже мене захопив, звичайно, не стріляниною і спецефектами (хоч бойовики я теж люблю, правда, любов ця дещо специфічна, от як «любов» Умберто Еко до романів про Джеймса Бонда). Сюжет фільму мало не дослівно відтворює гностичний міф про падіння духу в земний світ, де він потрапляє під владу сил пітьми, забуваючи про своє високе походження та про ту місію, яку мав би виконати. Пробуджує його поклик із істинної батьківщини (у фільмі це Морфей, що розкриває Нео справжній стан речей). Ну, і так далі, можна провести купу подібних паралелей, навряд чи вповні усвідомлених творцями фільму, бо тут ідеться радше про самовиявлення архетипу і притаманного архетипам знання. Поза тим, фільм містить чимало ємких концептів диґітальної культури, які, ясна річ, значно ефективніше за архаїчну поняттєву сітку гностичних міфів надаються для опису сучасних політичних і соціальних реалій. От, скажімо, Микола Рябчук охоче послуговується образом Матриці, що глюконула, у політологічній статті «Збій програми». Між іншим, мене завжди дивувало, чому в масовому сприйнятті мій образ анахорета неодмінно пов’язувався з явно анахронічним образом Сковороди або там якогось «толстовця». І нікому не спадало на думку провести аналогії між моїм відстороненим способом життя – та способом життя хакера, ось хоча б і такого, як Нео з «Матриці». Може, я занадто добре замаскував власну IP-адресу (їх у мене, признаюся, не одна, як і личить кожному порядному хакеру) – а може, справа в надто інерційному мисленні публіки.

Інтерв’ю повністю

Technorati Теги: кость москалець,інтерв’ю,матриця,микола рябчук